Згадати поіменно: чернігівські воїни, що загинули з початку 2017 року

З початку 2017 року, чернігівська земля втратила 11 своїх синів. Ми коротко розкажемо про кожного військовслужбовця, що загинув під час неоголошеної російсько-української війни. Слід зазначити, що не всі воїни загинули під час бойових дій, але погодившись захищати рідну землю, вони так само заслуговують на нашу шану та повагу.

1. Володимир Бальченко

Загинув вранці 29 січня 2017 року під час боїв на Авдіївській «промці». 4 січня йому виповнилося 24 роки (1992 р.н.).

Молодший сержант, кулеметник 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Народився в селі Берестовець (Борзнянський район Чернігівської області). Там і похований.

Захоплювався футболом, грав за ФК “Берестовець”. Працював лісником.

8 жовтня 2015 року призваний на строкову військову службу, яку проходив у 169-му Навчальному центрі Сухопутних військ в Десні. По тому продовжив службу за контрактом. На фронті був із липня 2016 року.

Батько помер, залишились мати, брат і сестра.

За героїзм, виявлений у боях під Авдіївкою, Володимир Бальченко удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

2. Дмитро Пономаренко

Загинув 25 лютого від кульового поранення близько 21:00, під час виконання бойового завдання поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район Донецька область). За повідомленням видання «Лівий берег» з посиланням на джерела в поліції, за півгодини до півночі біля смт Верхньоторецьке через помилку загинув військовослужбовець. Боєць несподівано вийшов з лісосмуги на дорогу, яка веде на непідконтрольну Україні територію. У результаті по ньому відкрив вогонь солдат, який, очевидно, прийняв його за бойовика.

Народився 22 травня 1981 р. у м. Чернігів.

У 1996 році здобув неповну середню освіту у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27, продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 10 міста Чернігова за спеціальністю столяр-різб’яр.

З червня 1999 по жовтень 2002 року проходив військову службу у складі 7-го полку спеціального призначення Внутрішніх військ МВС України «Барс» у місті Ірпені (Київська область), за спеціальністю — кінолог.

Після служби в армії працював у пожежній частині у м. Славутичі (Київська область).

У 2009 році закінчив Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права за спеціальністю «Менеджер економічної безпеки підприємств».

З 2009 по 2015 рік працював в охоронних структурах м. Чернігова.

8 жовтня 2015 року вступив до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом. Служив у 550-ї окремій радіолокаційній роті (138-а радіотехнічна бригада).

Похований в Чернігові. Залишилися батьки, дружина та син.

3. Геннадій Стаценко

Помер від хвороби 15 березня 2017 року під час несення військової служби в Лисичанську (Луганська область). Молодший сержант, мінометник 93-ї окремої механізованої бригади

Народився у 1969 році у м. Городня. Мобілізований в серпні 2014 року, після понад року служби повернувся додому, а з червня 2016 проходив службу за контрактом на Луганщині. Поховання 18 березня в Городні. Залишилися дружина та двоє дорослих дітей, дочка і син.

4. Олег Саник

Загинув 12 квітня внаслідок мінометного обстрілу взводно-опорного пункту на шахті «Бутівка».

Солдат, командир бойової машини із 72 омбр. Народився 21 липня 1980 року в селі Поділ Срібнянського району на Чернігівщині, жив у Прилуках, закінчив школу з золотою медаллю.

Сестра Олега Лариса розповідала: «1997 року помер наш дідусь, а через місяць згоріла від лейкозу мама. Мені було всього 5 років, а Олегу – 15. Батька ці дві втрати дуже підкосили, тому дбав про мене брат – і їжу готував, і з дитсадка забирав. Він для мене був найріднішою людиною».

Олег вивчився в гідромеліоративному технікумі на газівника, з 2002 року працював в АТ «Укргазбуд», згодом у ТОВ «Агрокім». Закінчив також заочне відділення Івано-франківського університету нафти і газу.

Був мобілізований у січні 2015 року, служив у 72-й бригаді. Демобілізувався 31 березня 2016-го, але в січні 2017-го повернувся до ЗСУ на контракт і вже з початку лютого був на передовій.

«За час служби він дуже постарів. Ніякими переживаннями не ділився, все тримав у собі. Планував взяти відпустку – 10 травня буде річниця смерті нашого батька. Ми хотіли поставити на його могилі пам’ятник. Не знаю, чи передчував брат свою смерть, але він якось сказав кумові: “Якщо я загину, то поховайте мене біля батька”», – згадує Лариса.

Вона говорила зі своїм братом за кілька годин до його смерті. Останні слова Олега: «Я передзвоню пізніше, тому що сєпари щось розбушувалися».

Залишилися дружина та син 2000 р.н.

За героїзм 22 травня 2017 року удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

5. Олександр Кірієнко

Загинув 20 квітня від уламкового поранення у голову під час обстрілу Авдіївської промзони. Противник застосував танки й міномети, один із танкових снарядів влучив у бліндаж.

Він народився 12 квітня 1997 року в селі Гатне під Києвом. З 2001-го мешкав у Карпилівці Козелецького району Чернігівської області. Закінчив у Чернігові професійно-технічне училище, здобув фах зварювальника. Солдат 169-го навчального центру «Десна», в лютому 2017-го відряджений до 72-ї бригади в зону АТО.

Залишилася мати, п’ять сестер та двоє братів.

«Олександру лиш кілька днів тому виповнилося 20 років.
Військовослужбовець строкової служби, він міг взагалі не йти сюди, на одну з найнебезпечніших ділянок фронту. Але, як справжній патріот і мужчина, Олександр підписав контракт і став разом з іншими героями на захист Вітчизни. Батьки можуть пишатися сином: молодий козак нічим не зганьбив славне ім’я свого роду, показав себе достойним звання Захисника України», – так бійці 72 омбр відгукуються про Кірієнка.

6. Павло Смирнов

27 років (1989 р.н.), із села Полуботки Чернігівського району (там же і похований). Після закінчення школи працював у ній бібліотекарем.

Загинув від поранення у живіт 22 квітня 2017 року поблизу селища Верхньоторецьке Ясинуватського району на Донеччині.

Осколками міни Павлові сильно пошкодило печінку й легені, помер у госпіталі.

З поля бою його витягував рідний 25-річний брат Олексій. Молодший брат пішов служив першим. Потім і Павло вирішив підписати контракт зі Збройними силами. Старший солдат, номер обслуги зенітно-кулеметного відділення 550-ї окремої радіолокаційної роти 138-ї радіотехнічної бригади. Відряджений до 72 омбр у зону АТО.

Після смерті брата Олексій повернувся до батьків. Рішенням командування бійця відпустили додому, більше у зону АТО він не повернеться.

7. Руслан Аміров

25-річний солдат загинув 23 квітня під час бойового зіткнення з проросійськими бойовиками на авдіївській «промці», позиція «Алмаз», від кулі снайпера.

Руслан народився 31 березня 1992 року в Сосниці. Закінчив у селищі професійний аграрний ліцей, здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Строкову службу проходив у «Десні» на посаді механіка-водія танка. 26 травня 2015 року вступив на військову службу за контрактом. У 72 омбр – кулеметник 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.

Похований 25 квітня в смт Сосниця. Залишилася мати.

8. Михайло Кобець

Три тижні не дожив морпіх Михайло Кобець до свого 22-го дня народження. 3 червня він отримав тяжке осколкове поранення під час обстрілу з реактивної артилерії поблизу села Чермалик Волноваського району на Донеччині. Матрос, навідник башти БТР 701-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп ВМС України загинув від втрати крові по дорозі до шпиталю.

Народився Михайло 23 червня 1995 року в селі Білошицька Слобода Корюківського району на Чернігівщині. Був старшим братом у багатодітній сім’ї. 4 листопада 2015 року призваний на строкову службу, надалі підписав контракт.

Похований Михайло у рідному селі. Лишилися мати, вітчим і четверо молодших братів.

9. Юрій Сорока

Загинув  11 червня на приморському напрямку, коли під обстріл в районі села Кальчик потрапив автомобіль, в якому перебував Юрій.

Юрію Сороці було 42 (1974 р.н.). Уродженець села Гмирянка Ічнянського району.

Після служби в армії проживав у селі Новокам’янка Каховського району Херсонської області, звідки і був призваний до лав ЗСУ. Перебував у зоні АТО три роки з перервами. Останнє місце служби — 59-та окрема мотопіхотна бригада, старший солдат, командир відділення взводу технічного забезпечення.

Похований у рідній Гмирянці.

10. Володимир Хрол

Старший солдат, стрілець-регулювальник 92-ї ОМБр.

19 червня військові купались в озері біля Курахівської ТЕС і Володимир зник. 22 червня тіло бійця знайшли, офіційна причина смерті — утоплення.

Народився у1996 році у с. Волинка Сосницького району. Займався спортом, 2015 року закінчив професійний ліцей залізничного транспорту №5 у Чернігові. Працював водієм «швидкої». Коли з фронту в липні 2016 повернувся батько, Володимир вступив на військову службу за контрактом у 92 ОМБр, де вже служив його старший брат.

Похований в селі Волинка. Залишилися батьки і брат.

11. Ігор Кистерний

Загинув 14 липня  під час зіткнення с диверсійно-розвідувальною групою бойовиків “ЛНР” поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганської області).

Під час бою, о 22:55, куля влучила в серце Ігорю Кистерному – старшому сержанту, командиру взводу гранатометників роти вогневої підтримки 13-го окремого мотопіхотного батальйону “Чернігів-1” 58 омпбр.

Ігор Миколайович народився 21 березня 1987 року й виріс у місті Семенівка на Чернігівщині, що за 9 км від російського кордону. У 2006-2016 роках служив там прикордонником.

Захоплювався футболом, грав за ФК “Ревна” (Семенівка).

2016 року уклав контракт на військову службу в ЗСУ, спершу служив у Конотопі на Сумщині, з травня 2017-го виконував завдання в зоні АТО.

Похований у Семенівці. Залишились мати і сестра.

Демобілізовані ветерани

Калібаба Віталій, 40 років, Степанівка (Менський район). Демобілізований учасник АТО, розвідник 2-го ОМПБ «Горинь» 30-ї ОМБр. Виріс у родині військового льотчика, строкову службу проходив у десантних військах. Працював у Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Мобілізований навесні 2015 року, понад рік воював на Луганщині, переніс контузію. Після повернення з фронту виявили онкозахворювання. Помер 3 червня 2017 року. Похований у с. Степанівка. Залишились дружина та син.

Автор: Михайло Жирохов