Вівторок, 25 вересня 2018, 07:06
Повна версія сайту
;

В Києві вшанували пам’ять нашого легендарного земляка Віктора Максименка

11:50 27.02.2018    Коментарі  
 

Гімназія № 34 «Либідь» імені Віктора Максименка, що в Подільському районі Києва, носить ім’я нашого земляка. Вже 11 років поспіль тут вшановують пам’ять Віктора Максименка, уродженця села Іванівки Сновського району, воїна-афганця, людини-легенди.

Земляки   Віктора Максименка часті гості в гімназії. Ось і цієї п’ятниці, 23 лютого, делегація Товариства «Чернігівське земляцтво у місті Києві» у складі голови Сновського відділення Лариси Моцар, голови відділення ветеранів Другої світової війни, учасників АТО, бойових дій на території інших держав та тих, що брали участь у миротворчих операціях ООН, Сергія Кудіна завітала до гімназії на вечір пам’яті Віктора Максименка, який проходив під гаслом «На землі цій вічно будеш жити», приурочений Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Почесні гості передали учасникам зібрання щирі вітання та подяку за самовіддану працю та вагомий внесок у розвиток патріотичного виховання від імені голови обласної ради Ігоря Вдовенка.

За багаторічну плідну працю та з нагоди вшанування пам’яті нашого легендарного земляка Віктора Максименка Почесними грамотами Чернігівської обласної ради нагороджені колективи загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Гімназія №34 «Либідь» імені Віктора Максименка, громадської організації «Подільська районна спілка інвалідів Афганістану міста Києва» та екс-директор гімназії №34 «Либідь» імені Віктора Максименка Лідія Страшна.                                                              

Довідково

Віктор Максименко народився в Іванівці, що на Чернігівщині. У віці 10 років втратив батька та разом з матір'ю і ще трьома дітьми переїхав жити до тодішнього міста Щорс. У 14-річному віці здійснив безуспішну спробу вступити до Херсонського морехідного училища, після чого повернувся додому та розпочав навчання у професійно-технічному училищі за спеціальністю «столяр-тесляр».

Закінчивши ПТУ, Віктор вступив до Київського інженерно-будівельного інституту, де окрім навчання почав серйозно займатися спортивним скелелазінням у секції альпінізму. Максименко став переможцем чемпіонату України, а згодом і чемпіонату СРСР серед молоді, отримав звання кандидата в майстри спорту.

У 1983 році Віктора Максименка було призвано до лав Радянської армії та направлено для проходження служби до Демократичної Республіки Афганістан. Через три місяці його було призначено командиром взводу. Під час виконання завдання на Нагаханському повороті, у позицію на даху, де знаходився Віктор та ще декілька бійців його підрозділу, влучив мінометний снаряд, випущений по необачності власним же мінометником. Наслідки вибуху виявилися для Максименка трагічними — він пережив близько восьми хвилин клінічної смерті, дев'яносто днів напівсвідомого існування та більше двадцяти операцій. Врятувати зір хлопцю так і не вдалося.

Незважаючи на повну втрату зору та складні ушкодження, Віктор Максименко твердо вирішив жити далі повноцінним життям і протягом 45 днів опанував абетку Брайля, аби мати змогу читати літературу. Його рішення подавати документи на факультет філософії Київського державного університету імені Тараса Шевченка викликало у оточуючих меншою мірою здивування, а більшою нерозуміння. В університеті документи Віктора спочатку навіть відмовлялися приймати, не вірячи у те, що сліпий зможе навчатися на рівні зі звичайними студентами. Проте, всупереч усім сумнівам, Максименко закінчив університет з відзнакою та влаштувався викладачем на кафедру філософії у Київському національному університеті будівництва та архітектури. Втім, і на цьому він не зупинився – за доволі короткий термін Максименку вдалося захистити в Інституті філософії НАН України кандидатську дисертацію за темою «Утопія в системі соціального знання» та отримати посаду доцента.

Окрім науки, Віктор Максименко активно займався громадською діяльністю. З 1994 по 2007 рік очолював Спілку ветеранів Афганістану Подільського району міста Києва.

Однак наслідки важкої травми давали про себе знати. 29 січня 2007 року Віктор Максименко помер. Його було поховано на Берковецькому цвинтарі у Києві.

У травні 2013 року рішенням Київської міської ради N 320/9377 ім'я Віктора Максименка було присвоєно гімназії № 34 «Либідь», що розташована у Подільському районі Києва. Крім того, на фасаді навчального закладу було встановлено меморіальну дошку на честь ветерана-афганця.


Автор: Відділ інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю виконавчого апарату Чернігівської обласної ради
Коментарів ще немає