П'ятниця, 29 березня 2024, 01:30
Повна версія сайту
;
Cєргєй Карась
Cєргєй Карась

Не уповноважена Уповноважена

12:59 14.11.2019    Коментарі   Переглядів: 3538040   

"На цьому місці мав бути"

Коли я вчився в університеті, ми робили студентську ТБ-програму під назвою "Стрєла врємені". Виходило в нас, звісно, не все. Й наша завкаф, лякала, що якщо ми не зробимо запланований сюжет, доведеться вийти в ефір з підводкою: "На цьому місці мав бути сюжет Сєргєя Карася про ..., але його не буде й зараз Сєргєй Вам разкаже чому", - й нам доведеться ставати перед камерою та ліпити перед глядачами відмазки. 

Чимось подібним буде й цей пост, адже він мав бути про долю  єпархій колишній УПЦ КП в Росії...

ПЦУ в Росії, Вселенський патріархат, чи просто "непотрібні єпархії"? 

Як повідомляло, зокрема, ВВС, після надання Томосу, всі закордонні парафії Православної церкви України мали перейти у підпорядкування Вселенського патріархату. Й мене, як українця Росії, цікавили дві колишні єпархії УПЦ КП - Білгородсько-Обоянська та Богородська. 

Так, в Україні фактично не знають, що в Росії існували цілих дві єпархії УПЦ КП, але для українців Росії, зокрема для мене, це було важливим фактором. Адже, якщо казати про мене, то я з 2012 року (після історій з "Pussy Riot" та "нанопилом") не ходив до церков РПЦ МП, й, так як в Росії православних церков, які не підпорядковуються патріархові Кіріллу, майже немає, іноді, коли відчував потребу  сходити у церкву (приблизно раз на рік), я їздив за 200 км від дому, до Ногінська у головний храм Богородської єпархії УПЦ КП, якій, втім, ще у 2016 році російська влада збиралася знести. Тому особисто для мене історія з підтримкою Богородської та Білгородсько-Обоянської єпархій є важливою, й, в принципі, важливою вона є, як на мене, й для 1, 93 мільйона українців Росії, й для російської влади (адже одна справа, якщо у Ногінську Росія зносить храм невизнаної УПЦ КП, а інша - якщо руйнує храм Вселенського патріархату). 

Однак, після надання Томосу дві єпархії УПЦ КП в Росії де-факто, "підзависли". Й, можливо, зокрема ця невизначеність стала причиною того, чому голова Білгородсько-Обоянської єпархії Іосаф (Шибаєв) став тим єдиним керівником єпархії, який підтримав влітку цього року Філарета, коли почесний патріарх ПЦУ вирішив знову  "відновити УПЦ КП". 

Тому, щоб прояснити статус Білгородсько-Обоянської та Богородської єпархій я 24 червня цього року звернувся до Голови Ставропігії Вселенського патріарху у Києві Архімандрита Михаїла (Аніщенко): 

Однак пройшли 30 днів, які були відведені на відповідь, а лист від Архімандрита Міхаїла я так й не отримав. 

Уповноважений вам  відмовити

Згідно з «Порядком оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення», затвердженим Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 16.02.2015 № 3/02-15 саме уповноважені особи структури, (пробачте за тавтологію) Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, можуть складати адміністративні протоколи на порушників Закону "Про звернення громадян", й, де-факто, саме представники Уповноваженого з прав людини контролюють виконання цього закону. Тому, не дочекавшись відповіді від представника Вселенського патріархату в Україні, 3 серпня я звернувся до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради пані Коренькової з проханням допомогти отримати відповідь: 

Як бачите, паралельно я просив допомогти з відповіддю до Володимира Зеленського. Однак час йшов, відповідь від апарату Президента я отримав (її можна знайти за посиланням: http://pik.cn.ua/blog/343/1028/slovo-kandidata-sprava-prezidenta-zelenskiy-ta-gromadyanstvo/ ), судячи за все, без допомоги пані Коренькової, а ось ані  від представниці Уповноваженого, ані від представника Вселенського патріарха листи так й не приходили. Тому 21 вересня я звернувся вже до Уповноваженої з прав людини пані Денісової з проханням посприяти в наданні відповіді від Архімандрита Міхаїла та пояснити чому я вчасно не отримав відповідь від пані Коренькової. 

Й ось 17 жовтня мені надійшов лист за підписом начальниці Управління моніторингу прав на звернення та інформацію пані Попович: 

 

Відповідь дивна. Й не тільки тому, що звертався до Уповноваженого я - Сєргєй Ігорєвіч, а відповідає пані Попович Сергію Івановичу, й навіть не  тому, що з відповіді незрозуміло на що саме це відповідь - на лист до представника Уповноваженої пані Коренькової від 3 серпня, чи до Уповноваженої Денісової від 21 вересня. 

Головне що незрозуміло - це те, що, де-факто, представник Уповноваженого вважає, що релігійні організації можуть порушувати Закон України "Про звернення громадян". 

Тому 18 жовтня я ще раз звернувся до пані Денісової, нагадавши, що Ставропігія Вселенського патріарха у Києві офіційно зареєстрована (ЄДРОПОУ 42952162) => має підпорядковуватися українському законодавству, отже, має виконувати Закон України "Про звернення громадян", тим більше, що у частині десятій статті 5  Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (того самого, на який посилалася  пані Попович), вказано: «Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку»: 

 

 

Отримав я на це доволі простору, але дуже неконкретну відповідь. Причому, що цікаво, хоча формально мою вимогу не скеровувати звернення на розгляд панянок Коренькової та Попович, чиї дії я оскаржував у зверненні від 18 жовтня, було виконано, де-факто, як я розумію, й звернення пані Попович, й відповідь пана Барвіцького писав за цих посадових осіб дехто Лебедєв І. В. (тобто мені двічі відповідала людина, чиї дії я й оскаржував, й яка чомусь вважає мене "Сергієм Івановичем"):

Квота на відповіді?..

В Україні далеко не завжди виконується Закон "Про звернення громадян". Причому відчув я це відразу: відповідь на своє перше офіційне звернення, яке було подане в Україні (до Світового конгресу українців), я чекав не від 15 до 30 днів (як за Законом), а 7 місяців та 6 днів 

 Однак раніше як раз Уповноважена Верховної Ради з прав людини була у таких випадках рятівником. Наприклад завдяки їй я все ж спромігся отримати відповіді від депутатів Івана Крулько та Дениса Силантьєва (докладно про цю історію тут: http://pik.cn.ua/blog/343/800/diaspora-i-turbota-narodnih-deputativ-odna-istoriya/ ). Схема працювала так: не отримуючи відповідь у 30-денний термін, я звертався до Уповноваженої, а звідти моє звернення, певно, зі своїм супроводжуючим листом, надсилалося до депутатів, яким все ж доводилося відповідати. Це працювало не ідеально (від тих же Силантьєва та Крулька я чекав відповіді 8 місяців, й писав, начебто, 2 чи 3 звернення до Уповноваженого), але ця схема все ж діяла, а я знав - Уповноважена працює, й мої звернення надсилаються депутатам (з апарату Уповноваженої мені надходили листи, в яких повідомлялося, що Уповноважена надіслала мої звернення до депутатів). 

Однак ця історія була ще у 2017 році, коли Уповноваженою з прав людини працювала Валерія Лутковська. 

А ось у 2018/19 роках, коли я намагався отримати відповідь від іншого депутата минулого скликання - Дмитра Добродомова (цей пост тут: http://pik.cn.ua/blog/343/1021/skumo-ostanne-slovo-staroyi-vladi/ ), а Уповноваженою була вже пані Денісова, схема дала збій. Моє звернення не пересилали самому депутату, а надсилали в апарат Верховної Ради, в якому відповідали: усе гаразд, звернення депутату ми передали, й затримка не через нас. Після чого представники Уповноваженого писали мені щось на кшталт: "підстави для вжиття заходів за Вашим зверненням у контексті стверджуваних порушень посадовими особами Апарату Верховної Ради вимог закону Україні "Про звернення громадян" відсутні". Хоча я й не висловлював претензій до працівників Апарату  Верховної Ради, а писав, що конкретний депутат не надав відповідь у зазначений термін, й, відповідно, конкретний депутат, на мою думку, порушив Закон. 

Була ще історія, коли я писав в Національній олімпійський комітет. Писав щодо конкурсу журналістських робіт, відповідно у зверненні вказав, що я учасник цього конкурсу й журналіст. Відповідь на звернення я теж не отримав, теж звернувся до Уповноваженого, й теж отримав відписку: мовляв, так як зверталися ви як журналіст, Уповноважений нічим допомогти не може (хоча, здається, хіба у журналістів немає права на звернення?..). 

Тепер же з'ясувалося, що й при зверненні до релігійних організацій Уповноважений не може допомогти. Хоча, начебто, за Законом звертатися до подібних організацій все ж можна, й у Уповноваженої є, як-то кажуть, всі законні підстави для реагування... 

Важливо, що у всіх трьох випадках до Звернення до Уповноваженої мені доводилося прикладати й копії саміх Звернень до Національного олімпійського комітету, депутата Добродомова та Архімандрита Міхаїла з усіма додатками до цих початкових зверненнь. Й надсилати ці листи потрібно було виключно "Укрпоштою", адже для того, щоб звернутися до Уповноваженої в електроному вигляді, потрібно прикріпити скан свого звернення з особистим підписом, однак на сайті Уповноваженої вже більше року як зникла можливість прикрипити файл до Звернення (при цьому вимога додавати не просто текст звернення, а скан-копію з підписом, як не дивно, від цього не зникла), а коли намагаєшся надіслати листа на електрону пошту, то приходить наступне повідомлення: "Sorry, we were unable to deliver your message to the following address.<hotline@ombudsman.gov.ua>:554: Message is not RFC compliant"


Що у підсумку? Пан Барвіцький вказав, що я можу оскаржити його відповідь в адміністративному чи судовому порядку. Але в адміністративному - це знову звертатися до Уповноваженої, після чого, скоріш за все, той же пан Лебедєв, видасть мені ту ж відписку; а судитися в мене немає ані сил, ані часу, ані грошей. З проханням роз'яснити чи дійсно Уповноважена не може допомогти отримати відповідь на звернення до релігійної організації, я ще 21 жовтня звернувся до міністерства юістиції, але відповідь поки що не прийшла, й я не впевнений, що прийде щось суттєвіше за відписку. 

Я не знаю чи винна у тому, що Уповноважена Верховної Ради більше не допомагає отримати відповіді, саме пані Денісова, чи змінилося законодавство (хоча, наскільки мені відомо, законодавство не мінялося), чи якісь внутрішні розпорядження, але вимушений констатувати факт: шансів на те, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини захистить Ваше право на звернення, відтепер дуже мало. 

Якось так... 

Що сталося з російськими єпархіями УПЦ КП так й залишилося загадкою... 

 UPD від 13 грудня 2019 року. 

За порадою мінюста, я звернувся до міністерства культури, молоді та спорту. Все з тим же проханням допомогти отримати відповідь від Архімандрита Міхаїла. 

Наскільки я розумію, й міністерство не зверталося до Ставропігії. Проте впевнено, що Архімандрит мав повне право не відповідати на питання (хоча б формальною відпискою), адже, хоча він й є офіційним представником Вселенського патріарху в Україні (тобто де-факто його послом), нічого про долю російський епархій екс-УПЦ КП він сказати не може... Вочевидь, надати інформацію можуть лише у Стамбулі, але я не знаю ані особливостей турецького законодавства, ані турецької чи грецької мови, тож звертатися туди трохи безглуздо... 

 

Коментарів ще немає