Середа, 24 липня 2019, 13:02
Повна версія сайту
;
Cєргєй Карась
Cєргєй Карась

Закордонний українець. Міф та реальність

13:44 25.01.2019    Коментарі   Переглядів: 3356   

Статус закордонного українця. Вперше я почув про нього, здається, восени 2012 року на Другому Українському молодіжному форумі Росії і тоді нам говорили: "Це практично друге громадянство, ти отримуєш такі ж права, як громадянин України, хіба що голосувати не зможеш".

На ділі все значно складніше. Простий громадянин України про закордонних українців нічого не чув. А правозастосовча практика закону "Про закордонних українців" відсутня практично повністю. Рік тому, коли я прийшов до управління юстиції Чернігівської області та показав своє посвідчення закордонного українця, там дуже здивувалися тому, що такий документ взагалі існує, й попросили дати його хоча б подивитися - я був, схоже, першим, якщо не єдиним, закордонним українцем у Чернігівській області.

Статус закордонного українця не дає реального права навіть отримати посвідчення на постійне проживання (як це, наприклад, можуть зробити ті, хто народився, або чиї батьки (дідусі/бабусі) народилися в Україні). Так, є право на імміграцію поза квотами. Ось тільки оформляти документи краще в країні постійного проживання (тому що, наприклад, потрібна довідка про відсутність судимості, яку вкрай складно і дорого отримати через консульство), а чекати рішення потрібно приблизно рік, перебуваючи, скоріш за все, за межами України.

У моєму випадку єдине чим мені допоміг даний статус - з ним менше проблем з українськими прикордонниками.

І все ж, щоб не гадати на кавовій гущі та остаточно розставити всі крапки над "ї", ще 31 жовтня 2018 року я звернувся до центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями - міністерства закордонних справ та попросив їх відповісти на наступні питання: 

1) Прошу Вас розтлумачити значення першого речення 9 статті Закону "Про закордонних українців": "Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов’язки, як громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України";

2) Прошу Вас проінформувати мене про те, чи існують в Україні програми підтримки репатріації закордонних українців, зокрема, фінансової, психологічної, правової або іншої підтримки?

3) Які дії планує вжити українська влада для підтримки і можливої репатріації патріотично налаштованих українців Росії?

У мене задзвонив телефон

Дванадцятого листопада 2018 року у мене задзвонив телефон. Але говорив не слон: виклик був з московського стаціонарного  номера: (495)629-12-03. Що було вкрай дивно: у мене не так вже й багато знайомих з Москви і жоден з них мій мобільний не знає - зазвичай ми зв'язуємося у соцмережах (це, знаєте, дешевше, ніж міжнародні дзвінки).

- Альо. Сєргєй Ігорович, ви мене чуєте гарно? Мене звати Демиденко Ірина, перший секретар з консульських питань, консульський відділ посольства України в Москві, - сказав мені голос. 

Далі я привожу нашу розмову з Іриною Миколаївною майже без скорочень:

- Я тримаю Вашу заяву у своїх руках. Ви знаєте про що мова? 

- Чесно кажучи, ні, бо, начебто, до консульства України в Росії не звертався. 

- Ви так багато пишете, що (сміх, - прим.) вже забули що кому пишете? Бачите який світ тісний: писали в одне місце, а тримаю я його (звернення, - прим.) в руках. Ви зверталися на Урядову гарячу лінію? Я хочу, щоб Ви мені озвучили Ваші питання, бо я не зовсім розумію як Ви, знаходячись у Чернігівській області, не можете знайти самі собі відповіді на запитання... з приводу репатріації, да, закордонних українців та соціально гуманітарних, скажімо так, програм, які забезпечують життєдіяльність закордонних українців на території України. Я так розумію, Ви саме це хотіли почути? Я хочу, щоб Ви конкретно розказали, що Ви бажаєте почути? 

- Власне, чи є якісь програми репатріації українців Росії в Україну, чи підтримка українців на місці, підтримка переїзду...

Ви  посвідчення   закордонного українця отримували в Росії, чи в Україні самі його отримували? 

- Надавали мені його безпосередньо в українському МЗС. 

- Бо я ж тут шукала, дивилася, моніторила ситуацію у нас (вочевидь, "у зв'язку з", - прим.) стратегічними планами нашої держави щодо закордонних українців й наткнулася на статтю, яка була Вами написана у 2013 році (сміється, - прим.). Як раз Ви згадували там, що не могли попасти до нас у посольство, попали з якимось потугами великими. Просто я ж сама, в принципі, займаюся питаннями закордонних українців. Тому мені стало цікаво з Вами поспілкуватися, щоб Ви мені особисто висказали Ваші претензії. 

- Ну, власне, ці претензії вже 5-річної давнині... 

- Чи у Вас з 13 року до 18 їх вже немає? 

- Претензії були 5-річної давнини й я не знаю наскільки вони зараз актуальні. Бо я вже давно отримав свій статус закордонного українця й зараз, коли пройшло 5 років, мені здається, питання вже неактуальне... 

- Ви бачите, Ви - просто закордонний українець, а я - українка. Тож мені ну не зовсім було приємно читати що Ви там писали у Вашій статті (вочевидь Ірина Миколаївна має на увазі мою розповідь про те, як я подавав документи на статус закордонного українця. Не буду переповідати той матеріал, якщо цікаво - почитайте. Але що там так зачепило співробітників посольства, що й через 5 років болить, я, чесно кажучи, не знаю, - прим.), якщо Ви пам'ятаєте. Якщо ні - то знайдіть та перечитайте, може воно корисно буде... 

- Я пам'ятаю. Да, да, да. Я пам'ятаю що я писав. 

- Не зовсім приємно, що люди, які отримують статус закордонного українця, якось себе позиціонують не зовсім правильно. 

А в чому там неправильне позиціонування?..

 

- Через це я й вирішила Вам передзвонити й спитати, щоб Ви уточнили, що саме, чи у Вас може, ще якісь питання є, щоб ми відразу дали Вам відповіді на всі питання... Ви ж писати гарно вмієте, гарно вмієте користуватися інтернетом, а з приводу програм репатріації Ви нічого не можете знайти в інтернеті... Я думаю як Вам допомогти...

- А є якісь програми репатріації? Бо я не знайшов, й це, власне, не перше моє звернення в МЗС. 

- Якщо б Ви правильно користувалися інтернетом, то Ви б знали, що є стратегічні плани, певні. Й ці плани вирішуються на державному рівні. Треба писати на урядову гарячу лінію, ну це у принципі, треба звертатися до Верховної Ради, як до законодавчого органу. Тобто це у них там відповіді можна якісь знайти. 

- До Верховної Ради я теж звертався. 

- Є стратегія, розроблена до 2025 року, в принципі. Але все у процесі. Конкретної програми, яка стосується репатріації закордонних українців, на жаль, на сьогодняшний день, немає. Але воно все в розробці. Тобто з цього приводу ми, звичайно, підготуємо Вам відповіді, дамо посилання на документи. Я думаю, мабуть у процесі нашої розмови у Вас ще якісь питання (виникли, - прим.), щоб я собі занотувала й відразу дала (відповідь, - прим.), щоб Ви уже перестали писати, щоб відразу відповісти на всі питання. 

- Я не знаю просто... Сподіваюся, що Ви дасте повну, ґрунтовну відповідь. Якщо вона буде повною та ґрунтовною, то вона мене цілком задовольнить. Я не дуже люблю писати тільки для того, щоб писати... 

- В мене друге питання: а чого Ви, якщо Ви хочете якось прирівнятися у правах до громадян України, чому Ви не хочете отримати громадянство України?..

- Я не можу  отримати громадянство України. А як я можу його отримати? Мені хтось його пропонує? Наскільки я знаю, мені його не пропонують й отримати я його можу тільки після того... (тут я хотів додати про 5 років безперервного проживання в Україні, або 2 роки в шлюбі з громадянином України, але мене перебили, - прим.)

- Вам його й не мають пропонувати. Рішення має бути самої людини: хоче вона приймати громадянство, чи ні. Зрозуміло, що для того, щоб прийняти громадянство однієї країни треба вийти з громадянства іншої країни. Я просто питаю чи Ви хочете, чи ні. 

- Наскільки я розумію, мого бажання тут  буде недостатньо. 

- Чому. Ви скільки років живете в Україні, чи не живете? 

- Я живу в Україні, але менше двох років. У мене зараз посвідка на тимчасове проживання. 

- На тимчасове, не на постійне? Ви навчаєтеся, працюєте?

- Я працюю. 

- Ясно. Я, в принципі, все вияснила для себе. У Вас є якісь побажання, питання?.. 

- Ні. Буду чекати на Вашу відповідь. 

Чи варто казати, що після такої розмови я з ще більшим нетерпінням став чекати відповідей на своє звернення. Але ось тільки відповідь не приходила, так що довелося писати друге звернення до МЗС. Як мені відповіла пані Лариса Дір, хоч я і просив відправити відповідь на пошту, мені її відправили чомусь на електронну адресу (втім, електронного листа я не отримував). У підсумку, відповіді на звернення від жовтня 2018 я отримав лише в січні 2019 року...

Руйнівники міфів

Прочитати відповідь МЗС і зробити висновки кожен може самостійно. Фактично ж цією відповіддю остаточно руйнується міф: "статус закордонного українця - практично громадянство України, тільки без права голосувати на виборах". МЗС підтверджує, що згідно зі статтею 9 Закону "Про закордонних українців", прав у нас не більше, ніж у будь-якого іноземця, який законно приїхав в Україну.

Програм репатріації членів української діаспори в України немає. І однією з небагатьох "плюх" є квоти на освіту. Ось тільки на навчальний рік 2019/20 подавати заявки потрібно до березня (докладніше я писав про це тут). 

Якщо комусь ліньки шукати, то даю посилання на програму співпраці із закордонними українцями до 2020 року. Що цікаво, наприклад Чернігівська область має виділити в рамках цієї програми 150 тисяч гривень. Тільки незрозуміло: вони йдуть на закордонних українців з Чернігівської області, тобто в тому числі, й на мене?..

Що ж, а поки... вчора я дізнався, що так як у мене посвідчення на тимчасове проживання, то я навіть не є резидентом України і громадяни України не можуть перевести мені гроші на мою українську картку... І статус закордонного українця мені і в цьому не допоміг.

Втім, деякі чернігівські колеги досі мене вважають не "закордонним українцем", а "закордонним журналістом". Але то вже зовсім інша історія...

UPD від 26 лютого 2019 року. 

Після написання цього тексту мені стало цікаво: на що ж Чернігівська область витрачає 50 тисяч на рік, адже судячи з реакції чернігівських чиновників, яким я показував своє посвідчення закордонного українця, до мене ніхто до них з подібними "корочками" та схожими питаннями не приходив. У підсумку я зробив запит до Чернігівської ОДА та з'ясувалося, що витрачають не по 50 тисяч, а... більше 130 тисяч щорічно:

Але на що ж йдуть ці гроші? Невже на "Поліське коло" приїжджав натовп закордонних українців (я-то знову ж наївно вважав, що серед глядачів фестивалю-2018 року я єдиний хто має статус "закордонний українець"). 

На жаль, у вільному доступі обласного плану щодо співпраці із закордонними українцями знайти не вдалося. Довелося робити ще один запит. І... план мені прислали!

Що тут, напевно, потрібно підкреслити, так це те, що на мій погляд, закордонний українець - це досить вузька категорія громадян, тих, хто, власне, отримав статус закордонного українця і, тим самим, довів своє етнічне або територіальне походження. Ну, тому що, виходячи з особистого досвіду, навіть це (довести українській державі, що ти - українець) зробити досить складно і, як правило, на слово ніхто не вірить (правда, чого там вже... і до посвідчення закордонного українця зазвичай ставляться скептично).

Але, судячи з усього, у Чернігівській ОДА інше тлумачення поняття "закордонний українець" і, за їхньою версією, це всі українці, які проживають за кордоном та сказали (колись та комусь), що вони - українці. Адже якщо ще можна припустити, що пані Надія Мороз-Ольшанська - володарка статусу закордонної українки, то у те, що на "Чернігівське відлуння" (театральний фестиваль) приїжджають виключно закордонні українці - віриться ледь-ледь. Не кажучи вже про масову участь закордонних українців у конкурсі для учнів 8-11 класу...

Який висновок: з одного боку, мені здалося, що даний план робився не для закордонних українців і, тим більше, не для допомоги закордонним українцям (і взагалі з дуже приблизними поняттям у тіх хто його робив, про те, що таке "закордонний українець"), а для галочки. З іншого боку, було б непогано, щоб таке трактування: "закордонний українець - не володар офіційних корочок від МЗС, а той, хто заявляє про своє етнічне походження", - застосовувалося і до українців Росії та сприяло б, нарешті, створенню програми репатріації українців -патріотов України з Росії в Україну.

Щоправда де-факто, через 5 років після окупації (сьогодні якраз День кримськотатарського спротиву) держава не створила навіть нормальної програми переселення українців (не закордонних, а цілком собі повноцінних своїх громадян) з окупаційної зони на "материкову" частину... А я тут про українців Росії...
Що залишається цікавим у даному питанні: невже подібні плани "щодо співпраці із закордонними українцями" існують у всіх регіонах країни?..

Коментарів ще немає