Ігор Уманський: Єдиний спосіб зберегти Україну
У будь-якій державі найцінніший ресурс, що довго формується – це люди.
Не люди в широкому сенсі – робочої сили у світі якраз з надлишком. Маються на увазі підготовлені кадри, здатні виконувати складні завдання. Саме вони забезпечують життя країни та формують обличчя держави на міжнародному рівні.
Назвемо їх Кваліфіковані професійні кадри. Вчені, медики, інженери, спортсмени, професіонали всіх рівнів.
На те щоб сформувати кадровий потенціал країни, йдуть роки та покоління, а також унікальні технології та мільярди доларів. Але тільки часу, технологій і грошей недостатньо. Необхідні Школа і Традиція – група людей, які є носіями Знання і здатні передати це Знання іншим.
Хочете перевірити? Знайдіть зварювальника 5-го розряду. Це неймовірно складно. Щоб виховати його, потрібен інший зварювальник 5-го розряду. Під його наглядом молодий професіонал повинен не тільки навчитися, а й попрацювати 7-8 років. Лише один з десяти пройде цей шлях. Що вже говорити про фізиків, медиків чи інженерів?
Все це дуже добре розуміють всі передові держави планети. Так чи інакше, кваліфіковані високопрофесійні кадри вирішують все. Держава, що має кращих вчених, технологів, бізнесменів і політиків, буде домінувати в масштабах планети. Нехай навіть це держава має населення всього в кілька мільйонів осіб – вона приречена керувати світом. Що і доводить досвід Ізраїлю, Сінгапуру, Гонконгу.
Ось чому боротьба за кваліфіковані кадри – це основне поле конкурентної боротьби в усьому світі.
США залучають талановитих студентів з кожного куточка світу і пропонують їм роботу і перспективи. Британія і Франція свого часу відкрили в’їзд для найбільш передових мешканців колишніх колоній. Це створило певні проблеми соціального плану, проте різко посилило кадровий потенціал колишніх метрополій.
Після розпаду СРСР передові країни почали залучати найцінніші радянські кадри. Так робили Ізраїль, Німеччина, США. Вони кликали до себе не тільки професіоналів з України – такою ж була політика щодо країн Балтії та Польщі.
Вже у наш час Польща усвідомила переваги та ризики, пов’язані з кадрами, тому почала залучати талановитих людей з навколишніх країн. Мова не тільки про програми навчання в Польщі для молоді. Наприклад, Варшава запровадила “карту поляка”. Володар карти ще не є громадянином Польщі, але може вчитися і працювати, а також отримує ряд привілеїв. У гіршому випадку ця людина увіллється до складу працездатної робочої сили, яка дуже потрібна стрімко старіючій Європі. У кращому, він зробить потужний внесок в розвиток Польщі.
Це – приклад грамотної державної політики. Діючи аналогічним чином, мудрі країни вирішують свою кадрову і демографічну проблему за рахунок інших.
Проблема України в тому, що ми нехтуємо наявним у нас ресурсом. Достаток кваліфікованих кадрів дістався нам в результаті розпаду СРСР. Але держава, яка зобов’язана вирощувати, правильно використовувати та примножувати кадровий потенціал, досі зайнята зовсім іншими справами. В результаті люди відчувають себе непотрібними та, в окремих випадках, працюють в інших країнах світу.
Що це, якщо не кадровий геноцид, який влаштували одні українці щодо інших? Ось він, ключовий провал української влади за три десятиліття незалежності!
Україна поступово втрачає свій унікальний шанс, як вже втратила промисловість. Після втрати кадрів, залишиться втратити землю і воду – і не буде більше ніякої України.
Крім виховання кадрів, для нас існує ще одна проблема – демографічна. Уряд роками ігнорував проблему низької народжуваності, але навіть він сьогодні змушений визнати: нас чекають важкі десятиліття. Відсоток пенсіонерів в суспільстві дедалі зростає, а от відсоток людей працездатного віку – падає. Ми навіть не говоримо про кваліфікацію. В Україні банально нікому працювати навіть на простих позиціях.
Не хотіли займатися профілактикою – доведеться лікуватися. Сьогодні Україні необхідно вирішувати одночасно дві проблеми. Перша – банально вижити, зберігши українців як етнос. Друга – використовувати ту кадрову перевагу, яке у нас все ще дивом зберігається.
Якщо ми хочемо встигнути вскочити в проїжджаючий повз нас потяг прогресу – насамперед необхідно повернути наші вкрадені кадри. Саме вкрадені. Ми не повинні тішити себе ілюзіями, ніби навколишній світ тільки й думає, як би допомогти Україні.
Ось ви особисто часто думаєте, як би допомогти Венесуелі? Чому ви вважаєте, що хтось думає про нас?
Кожна країна зобов’язана переслідувати власні інтереси, подібно Британії у відомій цитаті. Для України це особливо актуально, адже ми зобов’язані ці інтереси для початку усвідомити.
Люди – наш ключовий інтерес.
Люди – єдине, що дозволить Україні вижити.
Довідково:
Ігор Уманський - український економіст, політик, в.о. міністра фінансів України після відставки Віктора Пинзеника в другому уряді Юлії Тимошенко.Міністр фінансів України з 4 березня по 30 березня 2020 р. Кандидат економічних наук.
*Статті, що публікуються в розділі "Блоги", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції.
